Школа ХХI століття: зміни в контексті розвитку інформаційного суспільства. Частина 4

8. Підвищення ефективності роботі школи за рахунок розширення суспільної участі

Проблема: чимало освітніх установ функціонують у за­критому режимі, самоізолюються від громадського контролю над якістю освіти. Відсутність транспарентності, доступності до до­стовірної інформації про стан освітнього процесу є серйоз­ною перешкодою на шляху модернізації шкіл.

Становлення в Україні системи освіти європейського рівня висуває на перший план ідею грома­дянської школи, що забезпечує широку участь громадськості в розв’язанні проблем виховання, навчання та розвитку дітей. Тому в роботі ЗКПТ важливе місце мають:

     принцип транспарентності (відкритості). Освітній процес є відкритим і доступним для бать­ків учнів і громадськості. На практиці це означає, що кожен батько або співробіт­ник можуть одержати інформацію про навчальну ситуацію дитини, ознайомитись із методи­ками проведення уроків шляхом відвідування або перегляду відеозаписів. Реальне забезпе­чення права дітей на освіту високої якості та вільний творчий розвиток вимагає не лише ві­домчого, але й суспіль­ного моніторингу;

     принцип педагогічної освіти батьків і залучення їх до освіт­нього процесу передбачає безпосе­редню участь батьків учнів в освітньому процесі на правах замовників, партнерів, кон­сультантів і помічників персоналу. Складність завдань су­часної освіти зумовлює ство­рення в освітніх установах умов для освіти батьків у сфері сучасних педагогічних техноло­гій, психології, валеології, медіапедагогіки, світової культури тощо.

 У зв’язку з цим у ЗКПТ передбачено:

     вільний доступ батьків учнів до інформації про роботу освіт­ньої установи, створення умов для партнерських відносин і спільної роботи персоналу, батьків та інститутів громадян­сь­кого суспільства тощо;

     установлення тісного співробітництва персоналу з батьками учнів, проведення для них індиві­дуальних медичних, психо­логічних і педагогічних консультацій;

     відкриті (батьківські) тижні з семінарами для батьків;

     складання та реалізація педагогічною командою разом із бать­ками індивідуальних програм ви­ховання, навчання та роз­витку обдарованих дітей;

     доступ до психолого-педагогічних карт дітей із можливістю письмового викладу побажань, звернень до членів педагогічної команди, повідомлення додаткових відомостей про дитину тощо;

     створення сайтів, форумів, «гарячих» ліній, інших Інтер­нет-ресурсів для поширення інформа­ції, прямого звернення батьків і персоналу до керівників державних органів і віль­ного спілкування в режимі online;

     створення при органах освіти й у дитячих установах теле­фонів довіри для дітей, батьків і пер­соналу.

 9. Безперервне підвищення професійної кваліфікації за нових умов

Проблема: більшість учителів, одержавши застарілу за ни­нішніх умов підготовку, зі складно­щами уявляють собі масштаби соціально-педагогічних змін, передбачені у зв’язку з розвитком ін­формаційного суспільства. Наразі в країнах СНД практично від­сутні сучасні системи підвищення кваліфікації педагогів.

Інформаційне суспільство передбачає ґрунтовні зміни професій­ної підготовки та мотивації педа­гогів. У зв’язку з цим концепцію ЗКПТ ґрунтовано на засадах кооперації та спеціалізації в педаго­гічній діяльності персоналу та батьків, безперервної освіти та підви­щення професійної компетент­ності педагогів, стимулювального, ін­дивідуально-зорієнтованого (лідерського) управління, що пе­редбачає:

a) створення умов для безперервної самоосвіти педагогів і вну­трішню систему підвищення квалі­фікації та мотивації пер­соналу на трьох рівнях:

     перший рівень — науково-теоретична та методико-технологіч­на підготовка педагога з викла­дання навчального предмета;

     другий рівень — практичне опанування суміжних із пе­дагогікою наук — дисциплін, які мало знайомі більшості вчителів, але необхідні для ефективної роботи з дітьми за умов ін­формаційного суспільства й європейської ін­теграції[1], освоєння сучасних технологій продукти­вної роботи з дітьми на уроках і в позаурочний час: техноло­гій модульного на­вчання, технік активно-продуктивного, інтерактивного навчання тощо; заміна формаль­ного, схо­ластичного навчання неформальним продуктивним на­вчанням із використанням тьюторської практики;

     третій рівень передбачає виховання інтелігентності та підвищення загальнокультурного рі­вня фахівців;

b) загальноприйняті й авторські технології розвитку й ефективно­го використання людських ресур­сів другого та третього рівнів (дуетів, команд, методичних об’єднань/комісій, педагогічних коле­ктивів, тимчасових об’єднань педагогів і батьків тощо) ґрунтовані на використанні нової управ­лінської парадигми — лідерства, що йде на зміну традиційному менеджменту.

ВИСНОВКИ

A. Переважна частина шкіл, гімназій і ліцеїв України, з ураху­ванням великих міст, відстали від часу з погляду сучасних технологій і підходів до освіти. Тому проблема модернізації та розвитку довузівських освітніх установ на сьогодні по­стала досить гостро.

B. Через слабку професійну підготовку випускників педагогіч­них університетів і недостатній нау­ково-технологічний рівень курсової перепідготовки вчителів основну увагу до цієї роботи перене­сено в педагогічні колективи за підтримки та допомоги з боку органів освіти.

C. Новизна та складність завдань, пов’язаних із модернізаці­єю освітніх установ за нових умов, ви­магають переформу­вання/відновлення та переорієнтації структури методичної роботи: інформа­ційно-методичних центрів/кабінетів, мето­дичних комісій в установах, організації самоосвіти педа­гогів тощо.

D. Модернізація методичної «вертикалі» школи не вимагає зна­чних фінансових витрат, але перед­бачає суттєві якісні зміни для підвищення професійної компетентності педагогів без­посередньо на робочому місці, а також поширення продук­тивних освітніх технологій (у тому числі відеоуроків нових форматів), пріоритет інтелектуального й емоційного розвитку, перехід до неформального навчання, широке використання мнемотехніки тощо.