Що потрібно для повної Перемоги? Героїчна хроніка Херсонщини (1941-1945). Частина 6

У державному архіві області зібрано багато документів, що відображають визволення нашого краю, серед них є і спогади безпосередніх учасників визвольних боїв. Це спогади генералів і офіцерів, солдат, артилеристів, кулеметників, піхотинців, вони різні за змістом, фактами. Наведемо декілька уривків спогадів рядових солдат, які звільняли Херсон.

“…Мені, рядовому автоматнику… разом з іншими бійцями довелося форсувати Дніпро в районі села Садове… Коли ми майже допливли до середини Дніпра, ворог побачив нас й накрив ураганним артилерійсько-мінометним вогнем та кулеметами. На правий берег нас висадилося небагато на чолі з командиром батальйону П. М. Кутеповим. Утримуючи невеликий клаптик землі цілу добу вели бій із супротивником. Вночі з 12 на 13 березня до нас переправився батальйон… Зосереджені у районі заводу склотари ми пішли на штурм Херсона” (Із спогадів автоматника 1040-го стрілецького полку 295-ї стрілецької дивізії Віталія Опанасовича Рябка).

“У ніч на 12 березня наш батальйон був зосереджений у плавнях навпроти села Антонівка. Бійці розмовляли пошепки, ніхто не зміг заплющити очі, який там сон, коли за кілька годин – уперед. Наш командир… сержант Малишко наказав мені разом з рядовим Миколою Тихонюком встановити у носовій частині човна кулемет “Максим” і перші штурмові групи перед світанком зникли в імлі, тихо попливли через Дніпро. Погода була холодна, йшов мокрий сніг. І все ж нам пощастило – німці виявили нас, коли ми були майже біля правого берегу Дніпра. Бійці плигали у льодяну воду, намагаючись досягти берега. Бій був упертим… Надійшов наказ – нанести удар у напрямку залізничного вокзалу, виконати його було не так вже і легко, на міському цвинтарі засіли німці, й коли тільки наші бійці наблизились, відкрили вогонь із великокаліберних кулеметів. Ми повинні були залягти, а одна група бійців пішла в обхід й ударила з флангу. Вони не витримали й почали тікати…” (Із спогадів автоматника 1040-го стрілецького полку 295-ї стрілецької дивізії Олександра Андрійовича Пономаренка).

“…Разом з іншими підрозділами нашого полку на правий беріг… висадилася і наша група автоматників… Німці чинили завзятий опір, особливо в районі порту, їх кулеметники не давали можливості нашим підрозділам переправитися на правий берег. Тоді за наказом командира батальйону М. А. Золотухина наша група автоматників під командуванням лейтенанта М. Г. Мухортова зайшла фашистам в тил з боку цегельного заводу. Незабаром ворожі кулемети замовкли…” (Із спогадів автоматника 1038-го стрілецького полку 295-ї стрілецької дивізії Миколи Семеновича Черкашина).

Визволення дісталося нашому народу дорогою ціною. У боях за Херсонщину загинуло, померло від поранень, пропало безвісти біля 47 тисяч чоловік. Звання Героя Радянського Союзу за героїзм і мужність, проявлені при звільненні Херсонської області, удостоєні 67 солдат і офіцерів.

Тепер поряд із нами вже немає більшості свідків та учасників цих вікопомних подій. Однак документальна скарбниця держархіву області не тільки береже пам’ять про їхні подвиги, але й про безліч таємниць та маловідомих імен, що чекають на свого дослідника.