Як на Херсонщині розвозили пенсії на початку окупації

У перші дні окупації мешканці Херсонщини мусили продовжувати виконувати свої професійні обов’язки, однак з урахуванням небезпеки, яка виникла через присутність на території їхніх населених пунктів ворожих солдат. Така ситуація напружувала, викликала страх, та люди, від яких певною мірою залежало благополуччя земляків, продовжували роботу.

Кореспондент сайту 0564.ua поспілкувався зі співробітницею «Укрпошти» Світланою Рись, яка, зокрема, розповіла про те, як поштарі розвозили пенсії, долаючи десятки ворожих блокпостів.

СвітланаРись родом з села Старосілля, що на Херсонщині, але постійно проживала у Великій Олександрівці. Останній рік вона працювала на пересувному відділенні «Укрпошти». Разом з нею працював водій - Валентин Жарков та листоноша - Вікторія Пилипенко. Для того, щоб доїхати до найближчої точки видачі пенсій чи газет, колектив витрачав приблизно одну годину двадцять хвилин на дорогу, тож щоранку був час для обговорення новин.

Останнім часом Валентин та Світлана дискутували, чи буде повномасштабна війна, а Вікторія зацікавлено слухала діалоги водія та Світлани.

«Ми не сходились в датах, - каже Світлана. - Я думала, що війна розпочнеться 23 лютого, а Валентин більше довіряв спецслужбам і вважав, що вона розпочнеться 22 лютого».

За словами жінки, ранок 24 лютого починався як звичайний день: прокинувшись, вона заварила собі каву, виконала інші вранішні справи … Того дня Світлана трохи спізнювалась на роботу, якраптом зателефонував Валентин, якийдзвонив доволі рідко. Світлана в гарному настрої взяла слухавку, а колега тихим голосом їй сказав:

- Цвіточок, ти де там? Ти що? Нічого не знаєш?

- Ні, я ось вже біжу, ворота закриваю.

- Війна почалась.

- А ти звідки знаєш?

- Я вже у відділені. Вони (росіяни) вже Каховку бомблять.

Щоденний шлях Світлани до роботи займав близько десяти хвилин, та цього разу вона подолала звичний маршрут набагато швидше.Пригадує, як у відділенні стояв гучний гомін, лунало багато телефонних дзвінків, хтось плакав. Керівниця постійно телефонувала до Херсону, щоб дізнатись чи виїжджати на маршрути листоношам. Попри те, що у «центрі» дозволили виїхати, Світлана з колегами встигли доїхати лише до Малої Олександрівки, коли їм повідомили, щоб вони повертались додому.

«Ми чекали, що ось-ось будуть летіти літаки, їхати танки, - продовжує свою розповідьСвітлана.- Водночас був звичайний сонячний день, тож я взяла сапу і пішла полоти на город».

Люди, які проходили повз двір і бачили Світлану, що порається на городі, промовляли до неї: «Війна війною, а полоти треба».

Кілька днів працівникам відділення «Укрпошти» наказали не виходити на роботу, і тільки 9 березня повідомили, що треба вийти на робочий маршрут. Того дня, каже Світлана, їх спрямували на інший маршрут - у Твердомедове. З собою поштарі мали близько 200 тисяч пенсій. Саме тоді, десь о 15:00 годині, їй зателефонував стривожений чоловік, повідомивши, що російські танки вже під Давидовим Бродом. Згодом росіяни увійшли у Велику Олександрівку і почали встановлювати свої блокпости.

Світлана згадує, що одного дня вони з колегамивезли 300 тисяч гривень для виплати пенсій, їм довелось проїхати через 32 ворожих блокпости. На кожному з них водій мусив виходити з автомобіля, діставати документи, і окупанти їх перевіряли. Також вони робили повний огляд автомобіля.

Нова «практика» долання робочого маршруту змусила поштарів домовлятись між собою про певні безпечні правила поведінки під час перетину блокпостів, аби не наражатись на небезпеку і вчасно розвезти людям пенсії.

Так першого дня вони відносно спокійно проїхали десятки ворожих блокпостів. Наступного ж дня у районі Інгулівки їх попередили про те, що «орки» зайшли у село. Водій зателефонував «на базу», щоб дізнатись, як їм діяти, але зв’язок обірвався. Тоді поштарі самі вирішили продовжити роботу і видати людям пенсії.

У населеному пункті їх зупинила для перевірки група піших чоловіків - брудних, обідраних і злих.Один з них, за словами Світлани, «був схожим на наркомана», а ще один говорив «суржиком». Тож поштарі зробили висновок, що це були «мобіки з ДНР». Згодом вони зустріли їх в іншому селі, та окупанти вже пересувались на віджатому у когось авто.

Лише близько 16:00 співробітникам «Укрпошти» вдалось вийти на зв'язок з керівництвом. Виявилося, що колеги дуже нервували через ситуацію, що склалася: у селах – повно окупантів, а зв'язок з поштарями, які повезли пенсії, відсутній 6 годин.Та, дякувати Богу, того дня для поштарів все завершилось благополучно.

Про життя Світлани в окупації, читайте згодом на нашому сайті.

Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.