Рятувальників роздягли і поставили на коліна, - жителі Херсонщини розповіли про знущання окупантів, - ВІДЕО

Жителі селища міського типу Велика Олександрівка (Бериславський район, Херсонщина) стверджують, що російські загарбники мали списки тих місцевих мешканців, яких належало затримувати. Учасники АТО, волонтери, співробітники поліції... Місцеві мешканці бачили, що, до кого "навідувалися" окупанти і знають про те, кого забирали "на підвал".

Про це жінки з Великої Олександрівки, котрі нині тимчасово мешкають на Криворіжжі, розповіли під час бесіди кореспонденту сайту 0564.ua.

Жительці села Велика Олександрівка Марії Андріїївні деякий час довелося жити в умовах окупації. Окупантів вона називає "орками". Каже, що так їх називали і її односельці. А от самих окупантів така назва, як з'ясувалося, дуже ображає.

Та чи ж можна їх називати нормальними словами, коли вони були настількі злі, як кажуть жінки. За словами Олени, дочки Марії Андріїівни, хороших чи добрих серед окупантів не було - всі вони нелюди. Злі, знервовані вривалися до осель, аби розжитися чужим майном. Якось зайшли і до її будинку. Жінка пригадує, як один з "непроханих гостей" не знав, що таке мікрохвильовка і навіщо вона. 

Взагалі ж у російських окупантів навіть був своєрідний "розпорядок дня", як пояснила ще одна жителька Великої Олександрівки - Лідія Василівна. Вона розповіла, як щоранку близько 15-ти чоловіків сідають на БТР, їздять по вулицях та провулках і обстрілюють все навколо. Людям доводилося у цей час ховатися, аби не потрапити під обстріл. "Це у них, як "Доброго ранку!" було", - каже пенсіонерка і продовжує, що після обіду, "коли вже понапиваються", то їдуть "УРАЛом" обносити заможні будинки. Зривали замки на воротах, двері в будинках, вибивали вікна і брали усе, що їм заманеться. 

Оскільки ж будинок Лідіії Василівни був на пагорбі, то їй з двору було видно завантажений накраденими речами кузов вантажівки. "Чого там лишень не було, - каже жінка, - миски, відра лопати, бензопили, косарки...". 

Причому мародерили не лише там, де власники виїхали. Грабували і на очах у господарів. Обносили ж, в основному, великі будинки, де жили заможні люди.

За словами наших співрозмовниць, так пограбували родину, яка займалась молокозаготівлею. Чоловіка і дружину кілька разів змушували залишити помешкання, мовляв, туди мають заселитися російські військові. Та подружжя впиралося. Та приїхавши вчергове, сім'ю "поставили під автомат" і просто на очах пограбували будинок, винісши з нього усе, що їм захотілося. 

Окрім цього, у місцевих мешканців забирали автівки, збивали з них номерні знаки і наносили рашистський символ "Z".

Олена розповідає, як вони з односельцями спочатку виходили на публічні акції, демонструючи загарбникам, що їх на Херсонщині не чекають, що Херсонщина - це Україна. У її синів під час однієї з таких акцій відібрали телефони. Щоб повернути один з ґаджетів, довелося родиною і з ще кількома учасниками акції йти до поліції, де розміщувались окупанти. Жінка пригадує, яка розмова відбулась тоді з одним з окупантів, якого представили "старшим". 

- Я йому розказала, що я про них думаю, а він мені своє, що вони прийшли нас звільняти. На моє запитання, від кого, відпові, що від нациків і від бандерівців. Питаю, а де тут "нацики", де "бандерівці"? Повертаюся до людей, які стояли трохи позаду, питаюся у них, чи є у нас нацики, чи є у нас бандерівці? Люди - у відповідь: "Та ні, ми - українці!".

Врешті телефон тоді повернули, однак гіркий осад у Олени залишився тоді ще й від відмови голови ОТГ піти до поліції разом з ними.

Знущання над учасниками АТО та іншими категоріями патріотично налаштованих громадян, носили системний характер. З цими людьми поводились жорстоко, їх затримували, катували, незаконно утримували, а згодом, бувало, просто викидали з автівок дорогою.

До однієї з осель, де мешкав учасник АТО навідувались декілька разів, однак чоловіка не було вдома. Під час одного з таких "візитів" окупанти таки забрали його "на підвал". Повернувшись додому, мати хлопця застала закривавлену підлогу і одяг, а самого сина вдома не було. Через деякий час його відпустили, викинувши з автівки  без взуття.

- Так він і повернувся - в одних носках, Скільки він був удома, не знаю, згодом окупанти його знову забрали, - додає Олена.

- Так само, - каже жінка, - вчинили і з чоловіком колишньої голови райради. Ми разом волонтерили з 2014 року. Її чоловік - АТОвець. Вони прийшли, забрали чоловіка з дому, побили, розбили йому голову, згодом привезли і викинули побитого коло двору. Тому подружжя тікало просто серед ночі. Змушені були виїжджати. Мене ж як волонтера вони не чіпали, можливо мого прізвища у їхніх списках не було.

Її розповідь доповнює Лідія Василівна:

- Коли горів ліс, орки до нього не пустили співробітників ДСНС. Вони позабирали у рятувальників телефони, роздягли чоловіків до гола, поставили їх на коліна, познущались над ними. Після цього випадку хлопцям довелося тікати звідти.

Як пояснюють жінки, навіть гуманітарну місію росіяни виконують примусово, спрямовуючи на людей дула автоматів.

- Якось ми з сусідами сиділи на лавці, а орки привезли гуманітарку. Ми ж її брати не хотіли. Говоримо їм, мовляв, нам нічого не треба, - долучається до розмови Марія Андріївна. - Однак вони своє роблять: один виставляє коробки з продуктами, другий направив на нас автомат... Залишили і поїхали. Ну ми вирішили дослідити, що ж у тій коробці привезли. Там були пшенична крупа, горохова, зефір і печиво. А на коробці зазначена адреса нашого місцевого магазину. Вони магазини всі місцеві позламували, позбивали замки, розікрали все...

Ми вирішили, що це все одно наші товари, отже можна брати. То й розподілили між собою а також передали людям, яким було скрутніше. Та коли вони свою гуманітарку нам привозили, то ми її собакам віддавали. 

Усі троє наших співрозмовниць - Олена, Лідія Василівна і Марія Андріївна зараз тимчасово мешкають у Криворізькому районі. Вірять, що невдовзі повернуться до своїх домівок. За словами жінок, серед їхніх односельців є й ті, котрі співпрацюють з окупантами, бо вважають, що там буде "ХНР".

- Та не буде "ХНР"! Відіб'ють Донбас і відразу ж звільнять півдеь України! -  каже Лідія Василівна. - Я молилася Богу, щоб у першу чергу Київ відбили, бо не буде Києва - не буде України, не буде нас.

Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.