11 січня 2017 року Руслану Сторчеусу – справжньому Герою, який назавжди залишився в пам’яті молодим 35-річним чоловіком – мало виповнитись 38…

Звістка про загибель українських військових під час запеклого бою під Іловайськом у серпні 2014 року сколихнула не лише Україну, а й весь світ.

Бої, які характеризувались підступними обстрілами з боку загарбників, призвели до того, що 29 серпня в районі хутора Горбатенко було знищено колону «Дніпра-1», «Світязя», «Миротворця», «Херсона» та «Івано-Франківська».

Одним із перших загинув командир батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Херсон» Руслан Сторчеус.

Відважний командир Руслан Сторчеус мав жвавий і навіть вибуховий характер. Проте його вибуховість гармонійно поєднувалась із жагою до життя і прагненням до справедливості.

Жага до правди і невимовна любов до своєї країни підштовхнули Руслана до боротьби – із перших днів Євромайдану він перебував серед активістів. Маючи дійсно харизму лідера, Руслан Сторчеус зібрав навколо себе чимало відважних патріотів, чимала кількість разом із ним вступили до лав батальйону “Херсон”. Недивно, що саме Руслан його і очолив.

“Свобода варта того, аби її захищати”,

– ці слова Руслана Сторчеуса в одному з інтерв’ю, здається, найбільш глибоко і точно описують життя Героя.

Після свого призначення командиром батальйону Руслан Сторчеус говорив:

"Я розумію, що наразі за своїм статусом я не маю права брати участь у подібних акціях

(прим. – акціях протесту),

я під контролем, я підпорядковуюсь, не маю права порушувати субординацію. Але я вважаю головним у цій ситуації в голові не змінитись, залишитись патріотом і боротись із несправедливістю. Я вважаю своїм завданням повернути довіру до міліції. Як би це не було банально, але хотілося б. Я в собі впевнений, у частці свого колективу я також впевнений – упевнений, що ці люди стануть на захист нашої країни. Хотілося б, аби цих людей було більше".

25 серпня 2014 року Руслан Сторчеус разом із водієм Олегом Пєшковим загинули у засідці терористів в Іловайську. Жахлива трагедія обірвала не тільки життя молодого і сповненого сил чоловіка і батька, а й сколихнула в горі країну, змусила вкотре замислитись про те, наскільки близьким може бути горе і наскільки підступною може бути війна.

pm433image001

31 жовтня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нинішній міський голова Херсона

Володимир Миколаєнко

, який також був майданівцем, згадував свою першу зустріч із Русланом:

"Ми познайомились із ним на херсонському Майдані, потім разом їздили до Києва. Пам’ятаю, він мені хизувався: ось, мовляв, встановив рекорд – закинув триста шин!”

Згадує про Руслана Сторчеуса

Анастасія Войнаровськ

а, активіст херсонської Революції Гідності: 

“Колись я, певно, буду старою бабусею і мої онуки питатимуть мене про Майдан, про те, хто такі майданівці, самооборонівці… І замість сотні безглуздих слів я покажу їм фото Руслана. І не треба їм буде нічого говорити – вони все самі зрозуміють і відчують! Отой блиск в очах, оту безмежну жагу волі і свободи, незмірну силу духу! Отакий він справжній революціонер двадцять першого сторіччя! Сильний, мужній, незламний! Справжній!

Але потім я скажу отим самим своїм онукам, що Майданом боротьба для цього сміливого і сильного духом хлопця не закінчилась…

Потім була війна (яка – я точно знаю – закінчиться перемогою безстрашного українсткого народу)… Страшна і безжальна війна, яка забирала наших захисників, наших найкращих воїнів, любих чоловіків, братів, синів…

Коли Руслана не стало, то більшість тих херсонців, хто знав Руслана, відчули, наскільки близько біля наших вікон ходить війна і як вона кістлявими холодними руками смерті забирає останній подих у тих, хто, ризикуючи своїм життям і здоров’ям, пішов захищати нас від загарбника, який так люто, наче паразит, упився в тіло нашої Батьківщини! Руслан був сильним і безстрашним! В нього була така особлива енергетика, харизма, як то кажуть, до нього тяглися хлопці, хороші хлопці, так з його легкої руки сформувався батальйон “Херсон”.

Говорячи про той батальйон, що був тоді, можу сказати, що то було найкраще, що можна було створити в тих умовах, бо ж на наших очах по крихті формувався той батальйон! А Руслан був найкращим командиром, який міг мати той батальйон! Саме він його зліпив і зробив таким, щоб ми ними пишалися. Командира не стало – от тепер і побачили усі ті критики, що він був справжнім стержнем і щитом того батальйону!

Знаєте, до Руслана завше тяглися хлопці, і він їх легко міг організувати і направити їх енергію в потрібне русло! То в нього справжній талант від Бога! Так було і на Майдані в Києві, і на нашому херсонському Майдані! Таким він був і у юності.

Адже волею долі мені довелось побачити Руслана юним студентом педагогічного університету, який проходив практику в моєму класі, як майбутній учитель біології та географії. Скажу чесно, вчителювання – зовсім не те для Руслана, а ось зібрати і вгамувати непосидючих хлопчаків 12-13 років – ото ще той талант треба мати! Він міг зацікавити юних мужчинок, зібрати навколо себе, вони його слухали, роззявивши рота!

Такий він Руслан у моїй пам’яті! Сильний, мужній, справжній РЕВОЛЮЦІОНЕР! Таким він і пройде крізь роки історії і таким він лишиться в пам’яті люду! Пам’ятаємо тебе, Руслане, і твоя незламність духу вона десь завше в повітрі, вона огортає нас невидимою ковдрою і не дає шансів відступити назад! Тільки вперед, тільки до перемоги!”

За ініціативи ветеранів батальйону “Херсону” у Таврійському мікрорайоні Херсона незабаром має з’явитись сквер імені Руслана Сторчеуса. Про це розповів депутат міської ради

Михаїл Линецький

:

"У серпні цього року ухвалено рішення про розробку детального плану сьомого кварталу 4-го Таврійського. У цьому плані буде передбачено зелену зону, де ми розгорнемо сквер. Це в районі житлових будинків на Сенявіна, 152 – Сенявіна, 156. Там була покинута засмічена територія, вона не мала балансоутримувача. Сьогодні вона вже очищена від сміття, виконано її розбивку”

.

На зимовий період роботи призупинено – наразі триває розробка документації. Але навесні, на думку пана Линецького, вже можна вийти на затвердження детального плану і навіть висадити дерева.

Пам’ять про Руслана Сторчеуса назавжди оселиться в серцях херсонців, а його мрія про повернення довіри правоохоронним органам потроху втілюється в життя.

Дай Боже, щоб і інші світлі бажання Героя також втілились в життя: про скоріше завершення війни, про повернення окупованих територій, про світлу дійсність і світле майбутнє незалежної, самостійної і вільної України.

Світла пам’ять Герою, який назавжди залишиться молодим…

DSCN162
Херсон АТО батальон "Херсон" Руслан Сторчеус Герой