Сьогодні, зі мною та з двома десятками пасажирів відбулася приголомшлива подорож, яка затягнула б на добрячу книгу. Останнім часом херсонців втомила буденність, тому вони шукали шлях за для знаття стресу. Городянам не вистачало адреналіну, хто б міг подумати, що цим самим «заспокійливим» стане херсонська карусель, та ще й така дешева, всього за три гривні людина мала змогу відчути себе емоційно нестабільною, але відстороненою від проблем.
І так розпочнемо історію, предметом якого став 49-й маршрут. Сівши о годині на «трьох штиках» з дівчиною ми зраділи – були сидячі місця! Доїхавши до переїзду ми зупинились то була невеличка затора. Простояли хвилини дві. Коли проїхав потяг з 4 вагонами ми рушили далі.
Відчувся рев мотору та сила рук маршрутчика, який що й робив – перемикав швидкості. Першою небезпекою став поворот на магазині «Max», а саме його швидка зупинка, яка стала не останньою подією «ходки». Далі всім стало зрозуміло, що водій як і пасажири поспішає. Це стало помітним, коли на кожній зупинці водій став повторювати:
– «Швидше! Швидше!»
Маршрутне таксі продовжувало свій шлях. Почуття кожного з пасажирів відображалось принаймні за мімікою обличчя. Я, як учасник цієї події спостерігав за цим з боку третього обличчя. Мені не звикати до таких поїздочок. А люди стали виражали безліч почуттів та емоцій: страху, гніву, наляканості, щастя та інше.
Одна бабуся яка стояла з букетом намагалась втриматись на ногах та не розгубити квіти по всьому салоні. Інша при виході зачепила плаття об сходинку входу/виходу. На Дніпровському ринці увійшла розлючена жінка, яка намагалась висловити свою думку з приводу транспорту який пролітає ніби «літак» по зупинкам, не помічаючи пасажирів… у відповідь вона почула:
– Почему вы мне грубите?!
Після цього я подумав: «Невже вона, вам сказала щось образливе? Ви чоловік, чи ні? Образився! Нерви…стрес…життя жахливе... Про що він думав коли наймався на роботу?».
І ось кінець поїздки для мене та дівчини. Я підійшов до водія і нагадав щоб зупинив біля парку імені Ленінського комсомолу… Сказав дуже гучно, адже у маршрутці були відчинені усі які тільки можна вікна та аварійний люк. Коли дівчина почала підходити, а водій зупинятись, вона тримаючись за поручень зробила пірует та з посмішкою подивилась на мене. Вийшовши я подякував:
– Дякую за безпечний проїзд.
Шоковані ситуацією ми почали сміятись, а кохана сказала:
– Ось зараз я посміхаюсь та не можу зрозуміти, чи це від щастя, чи від страху?!
Маршрутка з вихлопної труби якого виходив гар попрямувала далі… Важко розуміти, що доля людей, які там сидять у руках водія. Який у свою чергу знаходяться «на рулі». І чому все так сталось? Боротьба за пасажирів!
Виникає парадокс, що соціальний маршрут який призначений для перевезення людей, відверто спрямовано проти цього. Водіїв більше цікавлять гроші, а не безпечне перевезення. Для нас завершилась подорож…а для більшості інших, це стало тільки початком…