8. Підвищення ефективності роботі школи за рахунок розширення суспільної участі
Проблема: чимало освітніх установ функціонують у закритому режимі, самоізолюються від громадського контролю над якістю освіти. Відсутність транспарентності, доступності до достовірної інформації про стан освітнього процесу є серйозною перешкодою на шляху модернізації шкіл.
Становлення в Україні системи освіти європейського рівня висуває на перший план ідею громадянської школи, що забезпечує широку участь громадськості в розв’язанні проблем виховання, навчання та розвитку дітей. Тому в роботі ЗКПТ важливе місце мають:
принцип транспарентності (відкритості). Освітній процес є відкритим і доступним для батьків учнів і громадськості. На практиці це означає, що кожен батько або співробітник можуть одержати інформацію про навчальну ситуацію дитини, ознайомитись із методиками проведення уроків шляхом відвідування або перегляду відеозаписів. Реальне забезпечення права дітей на освіту високої якості та вільний творчий розвиток вимагає не лише відомчого, але й суспільного моніторингу;
принцип педагогічної освіти батьків і залучення їх до освітнього процесу передбачає безпосередню участь батьків учнів в освітньому процесі на правах замовників, партнерів, консультантів і помічників персоналу. Складність завдань сучасної освіти зумовлює створення в освітніх установах умов для освіти батьків у сфері сучасних педагогічних технологій, психології, валеології, медіапедагогіки, світової культури тощо.
У зв’язку з цим у ЗКПТ передбачено:
вільний доступ батьків учнів до інформації про роботу освітньої установи, створення умов для партнерських відносин і спільної роботи персоналу, батьків та інститутів громадянського суспільства тощо;
установлення тісного співробітництва персоналу з батьками учнів, проведення для них індивідуальних медичних, психологічних і педагогічних консультацій;
відкриті (батьківські) тижні з семінарами для батьків;
складання та реалізація педагогічною командою разом із батьками індивідуальних програм виховання, навчання та розвитку обдарованих дітей;
доступ до психолого-педагогічних карт дітей із можливістю письмового викладу побажань, звернень до членів педагогічної команди, повідомлення додаткових відомостей про дитину тощо;
створення сайтів, форумів, «гарячих» ліній, інших Інтернет-ресурсів для поширення інформації, прямого звернення батьків і персоналу до керівників державних органів і вільного спілкування в режимі online;
створення при органах освіти й у дитячих установах телефонів довіри для дітей, батьків і персоналу.
9. Безперервне підвищення професійної кваліфікації за нових умов
Проблема: більшість учителів, одержавши застарілу за нинішніх умов підготовку, зі складнощами уявляють собі масштаби соціально-педагогічних змін, передбачені у зв’язку з розвитком інформаційного суспільства. Наразі в країнах СНД практично відсутні сучасні системи підвищення кваліфікації педагогів.
Інформаційне суспільство передбачає ґрунтовні зміни професійної підготовки та мотивації педагогів. У зв’язку з цим концепцію ЗКПТ ґрунтовано на засадах кооперації та спеціалізації в педагогічній діяльності персоналу та батьків, безперервної освіти та підвищення професійної компетентності педагогів, стимулювального, індивідуально-зорієнтованого (лідерського) управління, що передбачає:
a) створення умов для безперервної самоосвіти педагогів і внутрішню систему підвищення кваліфікації та мотивації персоналу на трьох рівнях:
перший рівень — науково-теоретична та методико-технологічна підготовка педагога з викладання навчального предмета;
другий рівень — практичне опанування суміжних із педагогікою наук — дисциплін, які мало знайомі більшості вчителів, але необхідні для ефективної роботи з дітьми за умов інформаційного суспільства й європейської інтеграції[1], освоєння сучасних технологій продуктивної роботи з дітьми на уроках і в позаурочний час: технологій модульного навчання, технік активно-продуктивного, інтерактивного навчання тощо; заміна формального, схоластичного навчання неформальним продуктивним навчанням із використанням тьюторської практики;
третій рівень передбачає виховання інтелігентності та підвищення загальнокультурного рівня фахівців;
b) загальноприйняті й авторські технології розвитку й ефективного використання людських ресурсів другого та третього рівнів (дуетів, команд, методичних об’єднань/комісій, педагогічних колективів, тимчасових об’єднань педагогів і батьків тощо) ґрунтовані на використанні нової управлінської парадигми — лідерства, що йде на зміну традиційному менеджменту.
ВИСНОВКИ
A. Переважна частина шкіл, гімназій і ліцеїв України, з урахуванням великих міст, відстали від часу з погляду сучасних технологій і підходів до освіти. Тому проблема модернізації та розвитку довузівських освітніх установ на сьогодні постала досить гостро.
B. Через слабку професійну підготовку випускників педагогічних університетів і недостатній науково-технологічний рівень курсової перепідготовки вчителів основну увагу до цієї роботи перенесено в педагогічні колективи за підтримки та допомоги з боку органів освіти.
C. Новизна та складність завдань, пов’язаних із модернізацією освітніх установ за нових умов, вимагають переформування/відновлення та переорієнтації структури методичної роботи: інформаційно-методичних центрів/кабінетів, методичних комісій в установах, організації самоосвіти педагогів тощо.
D. Модернізація методичної «вертикалі» школи не вимагає значних фінансових витрат, але передбачає суттєві якісні зміни для підвищення професійної компетентності педагогів безпосередньо на робочому місці, а також поширення продуктивних освітніх технологій (у тому числі відеоуроків нових форматів), пріоритет інтелектуального й емоційного розвитку, перехід до неформального навчання, широке використання мнемотехніки тощо.
[1] Йдеться про порівняльну педагогіку (comparative educational — порівняльні дослідження освітніх систем різних країн), фізіологію дитячого організму, валеологію (збереження та зміцнення здоров’я), вікову та педагогічну психологію, соціальну психологію, психологію спілкування, психоаналіз, інноватику (соціально значущі нововведення), лідерство в управлінні освітою, педологію (цілісну науку про дитину), тайм-менеджмент (раціональне використання часу), соціометрію (вимірювання й оцінювання міжособистісних зв’язків), праксиологію (ефективність діяльності), епістемологію (знання), акмеологію (досягнення досконалості в різних видах діяльності), логіку (форма думки: поняття, судження, висновки, докази тощо), семіотику (презентування знань), риторику та гомілетику (мистецтво комунікації), соціологію (суспільство та суспільна думка), ергономіку (безпека життєдіяльності та досягнення найвищих результатів мінімальними засобами), естетику (сутність і форми творчості за законами краси), герменевтику (розуміння), економіку освіти, педагогічну логістику (підвищення ефективності використання засобів на освіту), педагогічний маркетинг (вивчення ринку освітніх послуг), іміджелогію (створення емоційно забарвленого образу людини або явища), синергію (сумарний, трансдисциплінарний підхід до розв’язання проблем), соціоніку (інформаційна взаємодія психіки людини з довкіллям) й інші науки/дисципліни, мнемотехніку (технологія ефективного засвоєння нової інформації), медіаосвіту (продуктивний розвиток і робота за умов інформаційно насиченого життєвого простору) тощо.